[Ohio UZO News] President Yushchenko s interview on Holodomor. Ukrainian version

Wed Nov 7 09:34:56 EST 2007



     Офіційне Iнтернет-представництво Президента України 
     

--------------------------------------------------------------------------------

      Віктор Ющенко: «Без історичної правди ми будемо довго блукати в подіях навіть сьогодення»
     
      6 ЛИСТОПАДА 2007
     

      В Україні 24 листопада вже традиційно запалять свічки у пам’ять про жертв Голодомору 1932-1933 років, штучно спровокованого тоталітарним сталінським режимом. Мабуть, трагедія, під час якої загинули цілі села й живі не встигали ховати мертвих, доставляла особливу насолоду «вождю народів». Адже в моторошній манері Сталіна було призначення в липні 1932 року секретарем ЦК КП(б) України з питань постачання людину на прізвище Голод. Довгі роки злочини проти мирних українських селян замовчувалися. Загибелі мільйонів людей неначе ніколи й не було. Відповідно до радянської пропаганди, були «окремі продовольчі труднощі». Навіть сьогодні деякі люди похилого віку в селах, побоюючись за старою пам'яттю репресій, переходять на шепіт, коли йдеться про Голодомор. Понад 50 років знадобилося, щоб Україна вийшла зі стану заціпеніння, порушивши ганебне табу замовчування. Майже стільки ж років нічого не знав й увесь цивілізований світ, оскільки радянська влада піклувалася про свій пристойний імідж в очах світової громадськості. І тільки першого листопада нинішнього року Генеральна конференція ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, прийняла резолюцію «Про увічнення пам'яті жертв Голодомору в Україні».

      Таким чином, практично весь світ офіційно приєднався до вшанування пам'яті мільйонів невинних жертв. Крім того, ця міжнародна організація звернулася із закликом до країн – членів ЮНЕСКО включити інформацію про Голодомор до просвітницьких і науково-дослідних програм з метою засвоєння майбутніми поколіннями уроків цієї трагічної сторінки історії. Напередодні 75-ї річниці Голодомору Президент Віктор Ющенко зустрівся із представниками п'яти всеукраїнських газет, у тому числі й кореспондентом «ФАКТІВ».

      «Українці – єдина нація в СРСР, чисельність якої за 50 років скоротилася вдвічі»

      – Вікторе Андрійовичу, як ви сприйняли рішення Генеральної конференції ЮНЕСКО, що визнала Голодомор 1932-1933 років в Україні трагедією, але без формулювання «геноцид українського народу»?

      – Ще не вечір. Переконаний, що настане час, коли більшість країн світу визнають Голодомор актом геноциду українського народу. Нашому суспільству знадобилося більше 73 років, щоб отримати парламент, який визнав факт Голодомору. То які претензії ми можемо висувати всьому світу? Всі ці роки ми боялися у вуста собі вкласти, що це так й є. А сьогодні вимагаємо, щоб 193 країни світу зробили те, на що не вистачало мужності в самої нації, у самих українців, у лідерів країни. Але ми повинні пишатися, що міжнародна громадськість уперше в такому масштабі прийняла консолідоване рішення щодо визнання Голодомору 1932-1933 років. Прийнята резолюція – свідчення того, що робота, проведена в цьому напрямку Україною, політиками й дипломатами за останні два роки, здобула визнання в 193 країнах. А інші, специфічніші деталі цієї трагедії – подальша наша робота.

      Ми повинні розуміти, що доведення до всього людства інформації про Голодомор в Україні – це не факультатив на один календарний рік. Ми проводимо десятки виступів, конференцій, і немає такого парламенту світу, до якого не дійшло б моє послання щодо теми визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу. Головне, ми довели світу – ця трагедія є не лише трагедією української нації, а й трагічною сторінкою світової історії, яку повинні шанувати й знати в усьому світі.

      – Відповідно до Закону про Голодомор 1932-1933 років в Україні, заперечення цього факту забороняється й визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв. Як домогтися виконання цієї норми від політиків? І чи ви наполягатимете на встановленні кримінальної відповідальності за заперечення факту Голодомору?

      – Це випливає з самої логіки закону. Тобто якщо ми маємо обставини невизнання факту Голодомору, має наступити відповідальність. Тому я підписав проект про внесення змін до Закону про Голодомор, що передбачає адміністративну й кримінальну відповідальність за заперечення факту цієї трагедії. Але перед тим як внести цей законопроект, я хотів би спочатку виступити зі спеціальним зверненням до Верховної Ради по всіх обставинах, що стосуються й поточних, і історичних моментів. І тільки потім запропонувати прийняти рішення про встановлення відповідальності за заперечення Голокосту й Голодомору.

      Ці дві теми дуже близькі й актуальні як всередині країни, так і в усьому світі. Це буде хорошим прикладом, коли дві великі трагедії, одна з яких забрала 5 мільйонів життів, друга близько 10 мільйонів, матимуть чіткі рамки відповідальності в національному законодавстві. Я переконаний, що з вирішенням цього питання проблем у парламенті не буде. Політики мають здатність дорослішати. Тому, сподіваюся, вони будуть сумлінними при розгляді такого чутливого для українського серця питання, у тому числі й визнання Голодомору геноцидом українського народу. Зрештою, люди повинні зрозуміти, що це не крок проти когось, не випад убік Росії або російського народу, а крок проти того режиму, що був єдиним винуватцем цієї трагедії.

      А щоб у вас не залишалося питань, чому Голодомор є геноцидом, зверніть увагу на дані статистики – перепис населення 1929 і 1979 років. Чисельність української нації була 81 мільйон, а стала 42 мільйона. Українці – єдина нація в СРСР, чисельність якої за 50 років скоротилася вдвічі. У той час як всі інші нації збільшилися удвічі, а то й утричі. Безумовно, це сталося не лише внаслідок одного Голодомору. Але я хотів би наголосити, особливо для політичної еліти, – необхідно вирости зі штанчиків малоросійства і відповідально ставитися до тих фактів, невизнання яких деформує українську свідомість. Тому для мене тема визнання Голодомору геноцидом українського народу не є забавою чи захопленням історією. Якщо ми хочемо подбати про майбутнє, то, насамперед, потрібно подбати про минуле. Якщо хтось хоче сказати, що минуле можна, як ножицями, обрізати, зібратися за круглим столом і сформувати світле майбутнє – це утопія, якою не займається жодна нація у світі. Кожен народ дивиться в минуле, шукає те, що їх ідентифікує, об’єднує, робить сильнішими, мудрішими, і на базі цього формує свої перспективи.

      «Крім величезних людських жертв, Голодомор приніс ще одне велике горе – страх»

      – Коли ви так упевнено говорите, що в парламенті не буде проблем при розгляді питань, пов'язаних з Голодомором, ви розраховуєте на підтримку тільки 228 голосів із фракцій БЮТ і «НУ-НС» або сподіваєтеся, що Партія регіонів також підтримає ваші ініціативи?

      – У першу чергу, я розраховую на вашу підтримку. Адже суспільство може знести будь-яку опозицію цьому питанню. Найважчим наслідком Голодомору стали мільйони жертв. І для нас дуже важливо визнати, що ці жертви були, відтак, вони жили, мали свої цінності, переконання, за які, мабуть, і постраждали. Можна апелювати до душ, які через наші молитви можуть давати нам сили, а можна, як нас до цього вчили, забути й сказати, що їх не було. Але це все одно, що із книги вирвати сторінки й сказати, що не було в нас 1932 і 1933 років взагалі. Тому нам необхідно відновити забуту пам'ять. Адже, крім величезних людських жертв, я вважаю, що Голодомор приніс ще одне велике горе – страх. Страх, що відчувають люди до сьогодні.

      – Як ви вважаєте, останнім часом у Росії та інших країнах дуже змінилося ставлення до України як до незалежної держави?

      – Незалежно від того, хто в якій країні думає так чи інакше про Україну, головне, що ми самі думаємо про себе, де ми сьогодні знаходимося і яку державу будуємо. Адже ключова концепція формування національної свідомості, відкритого суспільства полягає в нашій власній внутрішній волі.

      В українській історії, на жаль, дуже багато міфів, які внесені на рівні підсвідомості багатьом поколінням українців. Але без історичної правди ми будемо довго блукати в подіях навіть сьогодення. Подивіться, наприклад, як ранять чи ні українців акти вандалізму над пам'ятником героїв Крутів, державними символами на Говерлі. Жодна нація не стала б терпіти таку ганьбу. А робиться це для того, щоб ще раз донести той заношений міф з минулого, що у вас, мовляв, немає нації, держави й навіть ставлення до своєї історії у вас різне. Тому якщо ми й надалі дозволимо так поводитися з нашими національними цінностями, то ще довго житимемо з відчуттям второсортності.

      Звісно, 16 років – це не термін для остаточного становлення держави. У цьому в нас багато опонентів. Проти нас і надалі працюватимуть спецслужби різних держав, щоб показати, що ми не відбулися. Але в тому, що наша державність установилася на сторіччя, у мене немає сумнівів.

      Є жарт про те, як робляться відкриття. Сидять десять учених, які точно знають, що цього бути не може, але приходить одинадцятий, котрий цього не знав... Щось подібне відбувається й з нашою загубленою пам'яттю. Ми повертаємося до тих сторінок історії, які отримують величезну підтримку. Щороку в листопаді збираються десятки тисяч чоловік, які приходять не до пам'ятника, якого, на жаль, дотепер немає в Києві, а до знака, встановленого на Михайлівській площі на згадку про мільйони безвинно загиблих під час Голодомору людей. З кожним роком ми відчуваємо, як правда займає свою позицію в нашій історії, і для багатьох це є відкриттям.

      – Вікторе Андрійовичу, а якою повинна бути інформаційна політика держави в сфері національної пам'яті?

      – Нам необхідно провести копітку наукову працю, на базі якої повинна бути організована популяризація наявних знань. Нам потрібно знати правду, адже нас навчали іншій історії. Але хотів би підкреслити: якщо ми будемо говорити, що це винятково турбота держави, то багато речей ми просто не зможемо зробити. Це справа всіх громадян. Адже, на мій погляд, всі трагедії в історії України відбувалися тоді, коли не було згоди всередині нації. Коли ми говоримо про те, як отримати єдину націю, зберегти територіальну цілісність, суверенітет, то в цій справі важлива не лише позиція держави, а й усіх нас, а також наших дітей.
     

--------------------------------------------------------------------------------

Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Прес-службi Президента України © 2005 рiк 

 
-------------- next part --------------
An HTML attachment was scrubbed...
URL: http://clevelanduzo.org/pipermail/uzonews_clevelanduzo.org/attachments/20071107/f1104793/attachment.html 
-------------- next part --------------
A non-text attachment was scrubbed...
Name: not available
Type: image/gif
Size: 2576 bytes
Desc: not available
Url : http://clevelanduzo.org/pipermail/uzonews_clevelanduzo.org/attachments/20071107/f1104793/attachment.gif 
-------------- next part --------------
A non-text attachment was scrubbed...
Name: not available
Type: image/jpeg
Size: 57561 bytes
Desc: not available
Url : http://clevelanduzo.org/pipermail/uzonews_clevelanduzo.org/attachments/20071107/f1104793/attachment.jpe